Як Киця ходила в AtmaSatsang
Привіт, мої хороші!
Я ваша пухнаста руденька АтмаКиця. Мені доповіли, що мій попередній лист вам прийшовся до вподоби. А деякі з вас навіть захотіли почитати моє нявчання ще раз.
Відкрию вам секрет, що насправді за мене пише мама. А я їй просто намуркочую на вушко. Ні, якщо чесно, я намагалася клацати лапками по клавіатурі. І навіть вірила, що у мене добре виходить. Але коли мама почитала, то довго сміялася, бо там було щось на кшталт «брмтиаквмтооасмогапид». Сподіваюся, що хоч ви то зрозуміли? Якщо ні, то скажу, що у цьому реченні я мала на увазі: я обожнюю свою роботу.
Яку таку роботу? — запитаєте ви. Ну звісно, всі люди звинувачують котиків, що ми такі ледачі і наша єдина робота — спати і їсти. Не заперечую. Але ж у нас, крім цього, є ще купа нагальних справ. Наприклад, не промахнутися, коли сідаємо на лоток. Бо тоді буде ґвалт. Або контролювати себе, щоб не викидати шматочки корму із тарілочки, коли я їм. Ну чи скуйовдити плед так, щоб мамі було зручно сідати. Не на мене. На нього.
До речі, нещодавно я загубилася у підковдрі. Ну знаєте, тій, що надягають на ковдру. «Підодіяльник», по-котячому. А сталося це через те, що мама на мене в черговий раз нагримала (як завжди, ні за що) і я образилася. Та цього разу я пішла не в куток, а залізла в підковдру. Ну і значить, тусуюся я там, вивчаю простір, роблю всілякі куйовдики і тут раз — і не знаходжу виходу. Я ліворуч — там зашито, я праворуч — і там зашито. Я туди й сюди — і там, і сям нема виходу! Ой, як мені страшно стало. На мить здалося, що у мене клаустрофобія. О, котячі Мурбоги, порятуйте мене!
Ну і що ви думаєте? Довелось нявчати, щоб викликати маму. А я ж то була ображена. Знаєте, як воно по гордості прошкрябло? Ой, мяу, не хочу навіть згадувати. Здається, у мене навіть травма після цього виникла. Але про це потім.
Коли мама мене почула, то зайшла до кімнати, і ми почали разом шукати той вихід. І нарешті знайшли. Вірніше, я знайшла, а мама лише допомогла. Вихід там, де й вхід, як вона пояснила мені пізніше. Виявилось, що він був геть з іншого боку, а я просто перевернула все з ніг на голову і залізла у протилежний бік. Не знаю, чи ви зрозуміли, де я була, але мені тоді здалося, що в іншому вимірі. З тих пір я більше не лізу у підковдру, а мама, згадуючи цю історію, досі регоче від душі. До того ж, про це вже знають всі її подруги, знайомі і навіть сусідські коти! Тепер у нас на районі мене знають всі. Я така собі, знаєте, місцева мурзірка.
А з приводу травми, яку я отримала, ви знаєте, моя мама працює в такому цікавому місці. Атмалогія називається. Та ви знаєте, я впевнена. Ну і там вона навчилася всіляким штучкам, які начебто лікують душевний біль. А у мене душевний біль після такого стресу знаєте який? Ого-го! Більший за ту підковдру. Навіть за дві.
Але якось я побачила, як мама щось слухає у навушниках. Підійшла ближче, вмостилася їй на животик і підслухала. Із навушників лунала якась музика. Прикольна така, розслаблююча, муркотлива, наче для котиків написана. Ну та й я зняла у мами один навушник і одягла собі.
І знаєте, мені стало так добре, що я аж заснула. А коли прокинулась, то відчула, що мій душевний біль, той, що розміром з підковдру (або дві) став розміром з подушечку. Я так зраділа цьому, що наступного тижня повторила цю процедуру. А за третім разом відчула, що зовсім одужала. Мені навіть тепер на маму не хочеться ображатися. Бо я раніше була така вразлива: раптом що — зразу напухнащувала щічки і тікала у куток. Ну чи у підковдру. А тепер я просто собі дивлюсь на маму, коли вона на мене кричить і почуваюся мудрою. Знаєте, це таке полегшення. Я просто мружу оченята і підморгую їй.
Вгадаєте, що то була за музика? Мабуть, ні. Бо я сама з першого разу не запамʼятала. Це був AtmaSatsang. Його створюють там, де мама працює — в Атмалогії. Не буду вам тут сильно його рекламувати, хоча… Мама сказала, що купить мені за це пакетик смаколика. А що не зробиш за пакетик смаколика. Тож рекламую вам сильно. А ви спробуйте і напишіть мені, чи вам допомагає. Мама мені передасть ваші слова.
Ну от і вся моя маленька історія. Чекаю на ваші муркотики. Якщо зі мною трапиться щось незвичайне, я обовʼязково вам про це напишу. А поки що ловіть мій повітряний мурцілунок. І обіймаю вас всім своїм пушком!
Авторка: © Omeliya на платформі ЭVA
!Увага! Цей контент та всі публікації на сайті www.ishchenko.pro є авторськими та захищені авторським правом! Копіювання часткове або повне ЗАБОРОНЕНО без вказівки активного посилання на джерело!